Жонатий з Ларисою я вже понад 20 років. Мали двійко синів, які вже давно дорослі. Виросли, як на дріжджах. Одному зараз 16, а іншому 19 виповнилося. І здавалося б, усе добре: сім’я нормальна, дім є, у домі є, стосунки у всіх хороші. Втім, не буває все так ідеально, еге ж? Є дещо, що я й досі не можу пробачити жінці. Хоча трапилося це дуже давно. Років 10 уже спливло відтоді, якщо не більше. Однак я все одно не можу позбути гіркоти на душі від того, що накоїла моя дружина. Не виходить з голови і все.
Того злощасного дня моя дружина, напевне, вирішила, що їй замало моєї любові та уваги. Вона безсоромно закрутила роман з колегою по роботі. Я дізнався чисто випадково. З коханцем розібрався одразу. Зрештою, і дружину не забув поставити на місце.
Потім емоції минули. Сіли, поговорили нормально. Вирішили, що залишимося разом заради дітей. Навчилися жити, як сусіди. Десять років якось протягли. Спочатку, звичайно ж, було дуже важко. З голови ніяк не виходили спогади, а огида до жінки брала гору. Заспокоювали мене рідні. Не спав ночами, їсти перестав практично, курив як локомотив, загнав себе в таку яму, що просто труба. Спасибі рідним, що допомогли, витягли.
Із дружиною стосунки стали налагоджуватися, поступово все затерлося, і почали все спочатку, але довіра так і не повернулася. Це раз, а по-друге, нічого не забулося. Через десять років, наче щось зламалося і прорвало. Спогади попливли рікою. Знову страшенна огида до жінки. Образа і ненависть.
Не знаю, що таке, але все знову йде по колу. Відносини із дружиною псуються. Вона плаче, вибачається, каже, що все усвідомила і дуже шкодує про все, шкодує, що завдала мені стільки болю. Розумом я, звичайно, все розумію, а от серце болить. Що мені робити тепер?
Як вчинити у такій ситуації?
