Мене виховували чудові батьки, тому з дитинства залишилися лише прекрасні й теплі спогади. Кожні вихідні ми проводили разом: гуляли в парку атракціонів, каталися на татовому мотоциклі, або ж вирушали на пікнік. Батьки мене дуже любили, тому намагалися забезпечити всім необхідним. Я відвідувала безліч гуртків, і балет, і малювання, і вишивку бісером… Загалом все було чудово, однак була в мене ще мрія — щоб мама народила або братика, або сестричку.
На Новий рік в мене було завжди одне й теж саме бажання — поповнення в сім’ї, правда, йому так і не судилося здійснитися. Після закінчення школи я хотіла вступати до нашого місцевого медичного училища, але батьки раптово заявили про те, що ми переїжджаємо. Це було справжньою несподіванкою для мене, мама сказала, що це через батькову роботу — ніби то його підвищили й перевели в іншу філію. Для мене це було несподівано, все життя, проживши тут, раптом спонтанний переїзд. У медичне училище я все ж пішла, тільки в іншому місті. Відучившись, я влаштувалася працювати медсестрою швидкої допомоги.
На одному з викликів я познайомилася з хлопцем, який раптово втратив свідомість. Ми його відвезли в стаціонар, а після виписки, Віталій прийшов до мене з квітами. Хотів віддячити своїй рятівниці, він працював будівельником, невдало закріпив канат й полетів вниз. Сказав, що якби не я, то його б вже тут не було взагалі.
Згодом у нас зав’язалися стосунки, спільні походи в кіно, романтичні побачення. Пройшов рік, і я познайомила його з батьками, згодом ми відсвяткували весілля. Віталій через травму не міг більше працювати будівельником, однак знайшов непогану роботу. Працювала і я, тож ми могли дозволити собі орендувати житло окремо від батьків.
Незабаром у нас з’явилася дитина, дівчинка Ангеліна. Ми часто залишали онуку з моїми батьками, а вони були лише цьому і раді. Одного разу до мене дійшла цікава інформація — матір возила Ангелінку на УЗД, але мені про це нічого не розповіла. Коли я напряму спиталася в них для чого це все було, вони розгубилися, відповіли, що просто хотіли переконатися, що все з онукою в порядку. Як на мене, ця ситуація є дуже дивною, можна було б обговорити все зі мною, відвідати спершу педіатра, а не одразу на УЗД. В мене почали закрадатися сумніви, я почала підозрювати, що в мене або в батьків були якісь вади. Так цілий рік пошуків привів мене до істини: в батьків я знайшла свій документ про удочеріння. Я була шокована, адже вони приховували це від мене цілих 27 років!
Ось що вони мені відповіли:
— Ми сподівалися, що ти ніколи про це не дізнаєшся.
Мені було лише 10 місяців, коли батьки мене вдочерили. Тоді в біологічної мами були проблеми зі здоров’ям, про це знали батьки й вирішили перевірити, чи з Ангеліною все в порядку. Ще з’ясувалося, ще в мене є рідна сестра, і коли батьки про це дізналися, вони одразу виїхали з рідного міста, щоб я з нею не бачилася. Вони хотіли приховати від мене всю правду, навіть позбавили спілкування з сестрою, про яку я так мріяла!
Батьки мене просто як річ привласнили і не дали обрати, що для мене важливо. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, однак зараз дуже ображена. Не можна робити вибір за своїх дітей, вони повинні були повідомити мені про це!
Що думаєте з цього приводу?
