Ми з чоловіком працюємо у Польщі десь 2 роки точно. Я на зборі сезонних овочів та фруктів, інколи ще була нянько для діток. А Василь їздив по країні на рейсових маршрутках. І от якраз на той Новий Рік до нас зателефонувала молодша сестра, Софія, та попросила позичити 5 тисяч доларів. І для нас це була така трішки солідна сума.
– Ми повернемо, просто дуже потрібні. А кредит боїмося брати, бо там шалені відсотки, – каже зовиця у слухавку.
Ми погодилися. І це була наша найбільша помилка. Не брали ні розписки нічогісінько!
На Різдво вирішили приїхати до свекрухи в Моршин, якраз родинне свято. І там була Софій та її чоловік, Антон. Заїжджають на подвір’я на машині. От я тоді здогадалася, куди всі наші гроші пішли.
– Ну просто Антона колєга по роботі продавав машину. А ми давно хотіли. Казав, що за 5 зелені віддасть. От ми купили.
– То добре, але ти про борг не забувай, – сердиться Василь.
– Та добре, добре, але ти глянь, яка машина гарна!
От у нас тоді з Василем неприємний осад залишився після розмови. Ми погостювали 2 тижні в Україні та поїхали знову у Польщу. А далі вже самі знаєте, що відбувалося в країні.
Всі ці місяці я не рухала Софію з питаннями щодо повернення боргу.
Адже розуміла, що зараз курс долара захмарний, хтось без роботи залишився. Та і з працею у Польщі ми так закрутилися, що взагалі за борг забули. Ну, може Софія сама додумається його повернути.
Ось у вересні ми знову приїхали у гості. Тоді у свекра, Романа Андрійовича, було день народження, ми збиралися нову у Моршині. Тоді вже мій Василь перший підійшов до сестри та запитав за борг
– А ти хіба мені їх у борг давав? – так дивується Софія, що аж очі випучила.
– Тобто? Софіє, я тобі не 5 гривень позичив.
– Ну ти ж мені брат! А не чужа людина! Я твоя сестра! Тобі гроші за мене важливіші?
– Васю, хіба я так тебе виховала? У тебе совість є? Ти рідній сестрі не хочеш допомоги? Вона хотіла машину купити, а ти зараз готовий її до нитки обібрати?
Ми так посварилися, що потім просто встали зі столу та поїхали геть до моїх батьків у Стрий.
Хтось скаже, що ті 5 тисяч доларів – то дрібниця. Але ми збирали гроші доньці на квартиру, вона зараз закінчує 4 курс у Політехніці. Зараз живе у гуртожитку, але хоче залишитися у Львові й там шукати роботу. Тому от ми вирішили їй зробити такий подарунок. Вже обрали район, буде невелика квартира на 1 кімнату, кухня-студія. І нам ці 5 тисяч доларів не завадили, аби вкластися в ремонт.
Я бачу, що Василь дуже розлютився та засмутився через цю ситуацію з грішми. Рідні мати з сестрою так нахабно з ним вчинили. Ну але хіба ми щось зробили не так? Повірте, нам нічого не шкода, але то досить велика сума і ми б хотіли, аби борг повернули. А те, що ми родичі – ну це не аргумент. Боюся, що з такими горе-родичами ми взагалі не поладнаємо ніколи.
