Я не впевнена, що може бути щось болісніше, ніж несподівана втрата коханої людини, особливо батька. Саме так раптово пішов мій 76-річний батько, який, здавалося, ніколи не хворів і не відчував нездужання.В юності я поїхала з нашого села на навчання до обласного центру, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ми були задоволені своїм життям та нашим дорослим сином. В останні 15 років життя мій батько полюбив жінку на ім’я Галина, таку ж вдову, як і він, яка була молодша за нього на 12 років. Вони щиро любили одне одного.
Галина переїхала до мого батька, залишивши свою квартиру дочці та онукам. Вона була чудовою домогосподаркою, доглядала мого батька і утримувала в порядку наш сімейний будинок. Вона навіть доглядала сад, плодами якого ділилася з нами. Настав день, коли заплакана Галина повідомила мені телефоном про смерть мого батька. Охоплені горем, ми поспішили до села, щоб підготуватися до його похорону.
Після поминок Галина почала збирати свої речі , маючи намір виїхати до дочки. Я не могла зрозуміти, навіщо їй це знадобилося. Я запевнила її, що її не виселяють і переконала залишитися. Це мало й практичний зміст: її колишня квартира була переповнена дітьми, до того ж Галина вважала наш будинок своїм рідним. Побачивши, як вона розплакалася після моїх слів і почувши її подяку, я ще більше зміцнилася у своєму рішенні. Зрештою, вона зробила такий значний внесок у щастя мого батька в останні роки його життя, і забути про неї було б останньою справою.
