Владислав Петрович вирушав у чергове відрядження. Дружина допомогла зібрати йому речі в дорожню валізу. Після цього Владислав Петрович викликав таксі. За десять хвилин таксі стояло біля під’їзду.
До відправлення поїзда залишалося достатньо часу, тому, потрапивши по дорозі до вокзалу в автомобільний затор, Владислав Петрович не хвилювався, тим більше, що година пік минула. Але цього разу трапилося щось серйозне. Ішов час, а затор не розсмоктувався.
На годиннику була друга години ночі. Пройшовши до залізничних кас Владислав Петрович з’ясував, що наступний поїзд у потрібному напрямі відправлявся о восьмій годині ранку. Так як вибору в чоловіка не було, йому довелося купити квиток.
Незабаром поруч із касами він виявив свою колегу по роботі Марію Іванівну, яка мала їхати в це відрядження разом із ним. Вона теж потрапила в цей автомобільний затор і теж спізнилася на поїзд. До відправлення потрібного поїзда залишалося майже шість годин.
– Що ж робити? – звернувся Владислав Петрович до своєї колеги.
– Навіть не знаю, – висловила свій сумнів жінка. – І тут ніч проводити не хочеться, та й додому на таксі через все місто туди-сюди мотатися не бачу сенсу.
– Марія Іванівно, – звернувся до неї Владислав Петрович. – У мене за десять хвилин ходьби звідси знаходиться квартира тещі. Тещу днями ми із дружиною до себе забрали. Якщо вас не бентежить моя пропозиція, ми можемо подрімати там.
Марія Іванівна була жінкою заміжньою, до того ж вона дотримувалася суворих принципів. У свої сорок п’ять років вона виглядала набагато молодшою за свій вік. Але незважаючи на приємну зовнішність за час роботи в офісі компанії, ця жінка не подала нікому з чоловіків навіть найменшого приводу для залицяння до неї.
У відповідь на пропозицію п’ятдесятип’ятирічного чоловіка Марія Іванівна окинула його суворим поглядом.
– Марія Іванівно вас щось бентежить? Квартира двокімнатна. Я вам постелю на дивані, а сам розташуюсь в іншій кімнаті. Погодьтеся, які ми з вами будемо робітники після безсонної ночі. Адже ми з вами до головного офісу їдемо.
– Ну, гаразд, – погодилася жінка.
Опинившись у квартирі, колеги по роботі перекусили бутербродами, які в дорогу своєму чоловікові поклала дружина Владислава Петровича та розташувалися на нічліг.
Вранці Владислав Петрович прокинувся за дві години до відправлення поїзда. Він поставив чайник та замовив піцу. Коли піцу в гарячому стані було доставлено на адресу, Владислав Петрович запросив на кухню Марію Іванівну.
Колеги по роботі закінчували сніданок, коли відчинилися вхідні двері і на порозі квартири з’явилася дружина Владислава Петровича. Цього ранку по дорозі на роботу вона заскочила в квартиру своєї матері, щоб полити кімнатні квіти.
– Так от означає яке у тебе відрядження! На молоденьких значить потягнуло! – обрушилася вона на свого чоловіка.
– Настя, ти все неправильно зрозуміла, це моя колега по роботі Марія Іванівна, – спробував роз’яснити ситуацію Владислав Петрович.
– Владе, не треба з мене наївну дівчинку робити! Скажи ще, що цю ніч ви вирішували тут робочі питання.
– Анастасія, – тепер вже взяла слово Марія Іванівна. – Не треба опускатися до образ. Ні ваш чоловік, ні я перед вами ні в чому не винні. Я заміжня жінка і ніколи не дозволю собі те, про що ви зараз подумали.
– Безсоромна, – вигукнула Анастасія до жінки. – Ще порядну з себе строє. Та я сьогодні з’ясую, хто ти така і подзвоню твоєму чоловікові.
– Настя, негайно припини сварку, або інакше я подаю на розлучення.
– Ти мене ще розлученням лякаєш, та після такого я з тобою жодного дня разом жити не буду.
– Замовкни, – спробував поставити на місце свою дружину Владислав Петрович. – У нас незабаром поїзд відходить.
– Ключі від цієї квартири швидко на стіл поклав, – дала команду своєму чоловікові Анастасія. – А замки в нашій квартирі сьогодні ж будуть поміняні. Так що шукай собі орендоване житло.
Цього ж дня Анастасія подала заяву на розлучення.
