Bloggers Unite

  • Політика Конфіденційності
  • Home
  • 2025
  • Травень
  • 26
  • Мотря жила в селі Берестівка, у хаті, яку збудував ще її дід. Вона була вольова, вперта і горда — з тих жінок, що кажуть «сама справлюсь» і справді справляються. У неї була донька — Зоя, єдина, пізня дитина, яку Мотря народила у 42 роки. І з якою у неї було одвічне — як то кажуть — “через одне слово, дві сварки”.

Мотря жила в селі Берестівка, у хаті, яку збудував ще її дід. Вона була вольова, вперта і горда — з тих жінок, що кажуть «сама справлюсь» і справді справляються. У неї була донька — Зоя, єдина, пізня дитина, яку Мотря народила у 42 роки. І з якою у неї було одвічне — як то кажуть — “через одне слово, дві сварки”.

admin
26 Травня, 202526 Травня, 2025 No Comments

Мотря жила в селі Берестівка, у хаті, яку збудував ще її дід. Вона була вольова, вперта і горда — з тих жінок, що кажуть «сама справлюсь» і справді справляються. У неї була донька — Зоя, єдина, пізня дитина, яку Мотря народила у 42 роки. І з якою у неї було одвічне — як то кажуть — “через одне слово, дві сварки”.

Зоя з дитинства мріяла про місто. Її дратували корови, гній, картопля і мамині вічні «ти нічого не розумієш». Мотря ж хотіла передати їй землю, хату, стару криницю, в яку ще її баба воду набирала. Та донька лише відмахувалась: «Мамо, я не твого ґатунку. Я — не село».

Коли Зоя закінчила школу, відразу втекла до Києва. Мотря не плакала при ній. Але після того ще довго сиділа на лавці під хатою, тримаючи в руках її дитячу хустку. Відтоді Зоя приїжджала лише раз на рік, на Великдень. І щоразу — з поспіхом і невдоволенням.

«Тут нічого не змінилось!» — казала вона.
«Бо тут пам’ять живе, а не бетон і скло», — відповідала Мотря.

Найгірше стало, коли Зоя привезла чоловіка і заявила: «Будемо продавати хату. Купимо квартиру в місті». Мотря встала з-за столу, витерла руки об фартух і мовила: «Хату я не продавала, і ти не продаси. Тут лежать мої батьки. Тут криниця знає всі наші гріхи».

Скандал був страшенний. Зоя кричала, плакала, грюкала дверима. Поїхала, не попрощавшись. І два роки не давала про себе знати. Мотря мовчала. Але щовечора дивилась на фото доньки і шептала: «Боже, бережи моє дитя, навіть якщо воно мене не чує».

Аж поки одного ранку до її двору не під’їхала машина. Зоя вийшла — бліда, виснажена. «Мамо…» — прошепотіла. — «Я розлучилась. У мене більше нічого нема. Лише ця хата».

Мотря нічого не сказала. Підійшла, обійняла. І мовила: «А в мене все ще є ти. І стара криниця, яка тебе чекала».

Зоя залишилась. Вони довго вчилися жити знову разом. Через мовчання, через спогади, через спільне варення вишень. Але щовечора вони сиділи на лавці, поруч. І це було більше, ніж «мир».

Навігація записів

Одарка народилась і виросла в селі Полівка — там, де за кожним пагорбом пасеться дитинство, а повітря пахне свіжою випічкою та димом з комину. Вона була акушеркою, але не просто медиком — вона прийняла на світ більше ста немовлят, і кожне з них було для неї як своє.
Ганна прожила все життя в селі Лозівка, в невеличкій хаті під очеретом. Її називали «святою» — не тому, що вона ходила до церкви щонеділі (хоч і ходила), а тому що завжди була спокійна, лагідна, мов тиха вода.

Related Articles

”Тепер усе стало зрозуміло”: Лише під ранок з’ясувалося, ким насправді були батьки, які чекали на порятунок свого сина…

admin
18 Червня, 2025 No Comments

ЩOЙHO! Чexiя зpoбuлa ТEPМIHOBУ зaявy…Укpaїнцi зaтaмyвaлu пoдux

admin
18 Червня, 2025 No Comments

Олеся сиділа на дивані і дивилася в одну точку. Телевізор щось там говорив, але вона не помічала зовсім нічого. Була повністю занурена в свої думки. – Мама, я їсти хочу, – підбіг до неї маленький син. Олеся ніби прокинулася від своїх думок…

admin
29 Травня, 2025 No Comments

Залишити відповідь Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Archives

  • Червень 2025
  • Травень 2025

Categories

  • Uncategorized
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes