25 Квітня, 2024
Як дідусь дав майбутнє самотній жінці з дитиною: -Ось, візьми, моя пенсійна карточка

Як дідусь дав майбутнє самотній жінці з дитиною: -Ось, візьми, моя пенсійна карточка

Настя дві з половиною години сиділа з дитиною, щоб маля нарешті заснуло. І ось ця довгоочікувана мить, коли маля важко засопіло і, здається, нарешті задрімало. Жінка ледь поворухнулася, щоб встати з ліжка, а син уже дивився на неї своїми оченятами. На сон не було навіть ніякого натяку.

— Що таке, сину? Їсти? Потерпи трохи. Через два дні у мами будуть гроші. Тоді куплю і поїсти. А потім в садок підеш, коли підростеш трохи. Там тебе точно добре годуватимуть.

Дитина навіть гадки не мала, про що це говорить матір. Син тільки розплакався і почав ворушити пальчиками, ніби чогось просячи.

Жінка важко зітхнула, взяла дитину на руки, встала з ліжка. Вони обоє попленталися до холодильника, ніби там і справді могло щось бути. Але дива не сталося. Всередині вони знайшли тільки шматок черствого хліба. 

Настя взяла його, вмочила у теплу воду. і дала дитині.

Жінка дивилася, як жадібно син жує розмоклу хлібину. Тоді налила в пляшечку води і дала йому попити.

А собі не залишила нічого. Доїсть за малим, якщо тому буде забагато.

Після такого скупого сніданку обоє вляглися в ліжко. Грілися під покривалом. Доки дитя щось бубніло собі під носа своєю вигаданою мовою, мати думала про те, яким стало її життя і що вона може дати цій малечі.

Ні батьків у неї не було, ні чоловіка. Тільки дитина на руках. Допомогти в чотири тисячі на дитину катастрофічно не вистачало. Так, хоч щось, але того було дуже мало в порівнянні із сьогоднішніми цінами. Дитина ж росте, розвивається – за нею доглядати треба. 

Настя заплакала.

Якось вона навіть думала влаштуватися на роботу. Але як? Дитину на кого лишати? Та й освіти порядної немає. 

Біля входу у під’їзд дівчина натрапила на старого чоловіка. Він шукав щось у кишенях. Стояв з пакетом, а в ньому було багацько продуктів.

Цей чоловік мешкав поверхом вище. Але Настя особисто знайома з ним не була.

– Вам помогти?

Чоловік оглянувся. А тоді сунув їй пакет, щоб та потримала.

От би Настя могла це все собі із сином забрати.

– Тебе як звати? 

— А я Петро Данилович. Донесеш мені пакети до квартири?

– Донесу.

Завела старого в дім.  І так майже по дорозі.

– Дякую тобі!

— Важко вам самому тут? –  запитала Настя. 

— А кому зараз легко? Що тобі? 

— Сідай, у ногах правди немає. Мені вже сімдесят років. Син за кордоном. Старша онука в університеті, онук до школи ще ходить. Я їх майже не бачу. Донька вийшла заміж. Переїхала в інше місто. Забули про мене всі. Сам собі тут господарюю тепер. Єдине що гроші мені надсилають.

Чоловік пішов до сусідньої кімнати. Витяг там із шафи пакети із солодощами і сунув Насті в руки.

– Бери! Це німецькі. У мене і так цукор піднявся – їсти не буду. 

Настя аж зніяковіла. 

– Бери, бери! На ще м’яса дам тобі. Мені це все не можна – надто важкі продукти для шлунку. А ти ще молода. 

— Не потрібно, дідусю….

Так чоловік спакував сусідці два повних пакети продуктів.

– Дякую вам!

— Немає за що. Іди до сина, почастуй малого.

— Може вам чимось помогти?

— Та я не знаю навіть. Уколи робити вмієш?

– Вмію. 

Коли Настя повернулася, то син ще спав. Вона поставила пакети на кухні і почала їх розбирати. Похапцем дістала кілька цукерок і почала сама їх жадібно ковтати, ніби вперше у житті бачила. Дуже смачно! Далі дівчина вперше за стільки часу взялася варити обід. На приємний аромат зреагував і син. Прокинувся і почав плакати.

– Зараз поїмо!

Вона взяла маля на руки, понесла на кухню, де на столі стояли різні страви. Таким радісним та спокійним Настя ще ніколи не бачила свого сина. Ситий.

Настя й сама вперше так ситно поїла. Тоді вимила посуд і вирішила зателефонувати дідусеві.

– Добре, що набрала. Щось мені недобре. Сходи в аптеку, я тобі скаже, що купити.

Настя взяла сина і пішла до сусіда.

— Що у вас?

— Із серцем щось. У мене таке часто. Досі якось сам собі ради давав. А тут зовсім недобре стало. Ось папірець, тут все пише. Усі ліки.

– А давайте укол поставимо. Легше стане! 

Старий погодився.

– В аптеку таки сходи. Ось гроші. 

Коли дівчина повернулася, то чоловік уже був на ногах. Щось робив на кухні.

— Вам уже полегшало?

– Краще. У мене таке буває. Ти сідай! Чай питимемо.

Весь цей час дитина гралася з дідом. Дивно, навіть не боялася незнайомого чоловіка.

— Ми вже підемо. І так засиділися.

— Та ти не спіши. Сядь.

– У мене тут ідея є. Тобі потрібна робота?

– Так.

— То будеш мене доглядати? Я тобі чесно платитиму.

— Я вам і без грошей поможу. 

– Не в тому річ. Просто треба, щоб хтось був постійно поруч. Усяке може бути. Вік не той уже,- дідусь простяг Насті банківську картку. – Це моя пенсійна. Будеш і мені, і собі купувати. Там гроші є, не переживай – на всіх стане.

— Не треба так. Що ви..

— Але…

– Без але.

Настя трохи подумала. Зрештою, втрачати не було що. Та й виходу іншого не було. Взяла карточку.

Дідусь посміхнувся.

Як вам історія?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *