2 Березня, 2024
– Ти повинен оплатити Марині весілля! Ти ж її старший брат! – Нехай вона сама бодай копійку заробить! – Моя доня не працюватиме! Сам знаєш, чому…

– Ти повинен оплатити Марині весілля! Ти ж її старший брат! – Нехай вона сама бодай копійку заробить! – Моя доня не працюватиме! Сам знаєш, чому…

Таких егоїсток, як моя сестричка, ще пошукати треба. Ні про кого не думає, ні про кого не піклується. Для неї існує лише вона сама, її потреби і бажання…

Маринка в свої 24 так і залишилася маленькою маминою донечкою, якій все можна. Це почалося ще в дитинстві. Сестра серйозно прихворіла, коли їй було 5 років. Швидка приїжджала, маленьку навіть госпіталізували. Після того, батьки трусяться над кожним її кроком. 

А вона собі з того тільки тішиться. Кілька років тому заявила: 

– Мамо, я не буду вчитися в нашому забитому технікумі. Хочу їхати до столиці!

– Ти здуріла?! Хто ж за те навчання платити буде, ти не подумала? – кричав я, згадуючи, що ми й так ледь кінці з кінцями зводимо через апетити сестри.

– Мамо, ти себе чуєш? Та ви з батьком вже й так ледь на ногах стоїте. Хіба можна себе ще більше навантажувати? 

Мене, звісно, ж ніхто не послухав. Відправили Мариночку до Києва. На бюджет вона, ясна річ, не вступила. Довелося платити шалені гроші. 

Я вже на той час знайшов собі пристойну роботу і, як міг, допомагав батькам грошима. Вони, бідолахи, не їли, не спали, а все заради того, щоб догодити своїй маленькій донечці. 

– Сестро, ти б роботу собі в столиці знайшла. Думаю, в такому великому місті багато можливостей для студентів. Можеш працювати лише на вихідних.

– Ти що, Михайле? З дуба впав? Я студентка елітного вузу – ти хочеш, щоб я за кимось брудний посуд виносила, чи за касою якогось поганеньного супермаркету сиділа? Не буде цього!

Я щиро вірив, що в неї прокинеться совість, і вона візьметься за голову. Але не так все сталося, як гадалося. 

– Марино, ти вже роботу знайшла? 

– Та яку роботу можна знайти в нашому містечку? Поки хочу трохи відпочити, перезавантажитися. 

– А жити на що зібралася? 

– А тебе, братику, це нехай не хвилює. Про мене батьки подбають. 

– Ти ж все життя в них на шиї сидиш! Як тобі не соромно? 

Й року не минуло з моменту  її повернення, а вона вже заміж зібралася. 

– Мамо, я дуже кохаю Дмитра! Він найкращий чоловік, якого я коли-небудь зустрічала. Заміж мене кличе!

– Донечко, золотце моє! Яка радість! То ж треба тепер до весілля готуватися!

– Я вже все придумала. Хочу розкішне плаття, найкращий ресторан і лімузин. 

– А за які гроші таке дійство? Твій Дмитро такий же нероба, як і ти. 

– Тату, скажи йому щось! Як він сміє таке говорити? 

– Що?! А з якого дива, я маю про це турбуватися? 

– Ти її старший брат, а у нас із матір’ю зараз проблеми з грошима. 

– Одна надія на тебе, — жалібно протягнула мама. 

Що мені тепер робити?! Шкода мені батьків, але допомагати сестрі зовсім не хочеться. Вона на це просто не заслужила! Та й мені своїх клопотів не бракує. Дружина з донечкою в декреті сидить, а я буду влаштовувати Марині весільне шоу?!

Люди добрі, порадьте, як правильно вчинити? 

Що б Ви робили, якби опинилися на місці Михайла? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *