25 Квітня, 2024
– Твій брат мені на ювілей меблі нові купив, а ти ось цей букет за 200 гривень притягла, – дорікала мама

– Твій брат мені на ювілей меблі нові купив, а ти ось цей букет за 200 гривень притягла, – дорікала мама

– Дивися, яка краса, – каже мені мама та показує нові меблі на кухні. 

Однак, вона так скривилася, коли побачила квіти, немов лимон проковтнула.

– Мамо, все добре? 

– Ну як тобі сказати. Твій брат мені на ювілей меблі нові купив, а ти ось цей букет за 200 гривень притягла. 

– Мамо, взагалі, ми на ці меблі скидувалися. І я ходила та вибирали все, замовляла у майстра. Влад тільки дав тисячу гривень решту ми докидали!

Тоді я зрозуміла, що святкової атмосфери годі чекати – все через брата. Хоча Влад молодший за мене всього на 4 роки, але все дитинство я була йому за маму. Ділилася іграшками, солодощами. Навіть коли мені на день народження мама пекла торт, то свічки завжди задували ми удвох – бо я ж мала поступитися молодшому братикові! Влад не знав слова “ні” від мами чи тата. Все найкраще – наймолодшому мазунчику. 

Після школи я постійно забирала брата з садка та йшла додому. Часто сиділа з ним, робила уроки, гралася. Навіть у суботу мама не дозволяла гуляти з подругами:

– Треба, аби ти з братиком побула, бо ми їдемо у магазин, будемо пізно! 

Потім подруги взагалі перестали мене кликати на вулицю. Я розуміла, чому вони не гралися – за мною всюди хвостиком бігав Влад. І борони Боже мені відійти на інший майданчик, перейти дорогу чи піти на стадіон без маминого дозволу – Влад про все розкаже та я отримаю добрих стусанів. 

Він почав постійно доносити на мене батькам. Навіть сам міг шкоду зробити, а потім на мене все повісити

– Хто вкрав та тихцем зїв шоколадку? 

Тому після 9 класу я переїхала з Буська до Львова – хотіла якомога подалі втекти від батьків та брата. Мені було тільки 14, коли я поселилася у гуртожитку, ходила на пари. Добре, що батьки оплачували мені проживання та давали якісь гроші на продукти. Однак, купити щось з косметики чи гарного одягу я не могла. І почала так шукати роботу – репетитор, офіціантка, роздавала листівки. 

Зараз мені 27. Я маю гарну роботу, працюю дизайнером інтер’єру. Орендую невелику, однокімнатну квартиру у Львові. Вже встигла побувати і в Єгипті, і в Болгарії, об’їздила майже всю Україну. А ось брат після 11 класу пішов у армію, відслужив рік та залишився жити з батьками у Буську. Про вищу освіту він навіть нічого не хотів слухати. 

– Чого я буду штани просиджувати? Краще одразу піду на роботу! – аргументовано пояснював Влад, а батьки його підтримали.

Зараз у Влада є жінка та двоє дітей. Думала, що хоча б у такому віці він буде відповідальний та самостійний. Але прогадала – вони живуть у батьків жінки, двоповерхова хата. Влад працює на якійсь фермі водієм, жінка сидить у декреті. І на всі забаганки гроші вимагають у.. батьків! Прикриваються постійно дітьми, що їй все треба і треба. 

Звісно, мама інколи і мене намагається зачепити за совість. Мовляв, як це я рідному братові не можу фінансово допомогти? Тому я “позичила” (подарувала) чималу суму їм на ремонт будинку, кредит машини (яка просто стоїть у гаражі та пилом припадає). Але найбільше мене дратує тема подарунків. 

Потім я чула у слухавці від тата докори “а мені твій брат подарував таку гарну машинку для стрижки, а ти тільки одним усним привітанням обійшлася.”. 

Тоді я не витримала та зателефонувала Владові.

– Та я забув сказати, що то від нас, з голови вилетіло, – бурмотить брат у слухавку. 

– А гроші ти за подарунок коли повернеш? 

– Скоро буду мати зарплату – віддам. 

Але тоді грошей я так і не дочекалася. І якогось милого знову стала на ці самі граблі!

– Мені зарплату затримують я можу хіба тисячу гривень закинути, а ти решту доплати, – слухала скарги брата у слухавку. Добре, що тобі я мала відкладені гроші та заплатила за все. 

І я знову погодилася. І знову вийшла винна. Тільки мама і тато не хочуть мене слухати. Я навіть показувала їм чек та картку, там було видно, що я за все заплатила

– А ти хіба не знаєш, що у брата діти? Мала б совість не брати з нього грошей взагалі! – дорікає тато, аж почервонів від люті. 

– А я що, маю гола і боса сидіти? Тільки б йому та вам догоджати

Тоді ми дуже посварилися, я поїхала додому. Майже тиждень ні мама, ні тато не телефонують. Ніхто про мене не згадує. Хіба можуть набрати, коли знадобляться гроші для їх коханого Вадимчика. 

Сподіваюся, що я не буду себе поводити з власними дітьми так, як мої батьки…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *