Сталось так, що Олена вийшла заміж рано, їй тоді ледве 18 стукнуло.
Виходячи за чоловіка вона почула таку фразу:
– Поруч зі мною ти ніколи не будеш працювати!
Своє слово Вадим дотримав. Але ж якою зате ціною?
Вадим виявився дуже скупим чоловіком. Нічого зайвого Олена собі не купувала, лише продукти та одяг для донечок. І то всі чеки вона мусила показати йому для звітності.
А коли вони їхали в торговий центр то Вадим міг купити їй лише одну річ гардероба, а це було вкрай рідко. Якось у неї наближався день народження. Чоловік подарував їй гроші та попросив купити його улюблену каву.
На радощах Олена не тільки купила собі кофтинку, а ще й зробила манікюр і прохання про каву успішно забулося. Та повернувшись додому вона навіть не очікувала такої реакції від чоловіка.
– А де моя кава?
– Вибач, я забула про неї!
– Добре, що голову свою не забула! Я так і знав, що тобі нічого довірити не можна! А собі ти що купила? Ти навіть на це не заслуговуєш! Все забирайся! Я подаю на розлучення! І взагалі ти не дружина, а якась пародія!
– Яке розлучення? Через каву? А хто твоїх дітей ростив як рідних? Хто дім доглядав і город садив?
Враз очі Олени розплющились як після важкого сну, що називався «подружнє життя». Їй не вірилось, що чоловік після 10 років разом так легко зміг від неї відвернутися.
З іншого боку вона вже так привʼязалась до дітей, що їй було жаль залишати своїх дівчаток.
Та потрібно було починати життя спочатку. На щастя, її покійні батьки залишили їй старенький будинок. Продавши золото, яке їй дарував чоловік перед весіллям вона змогла купити якісь продукти.
Олена навела в домі порядок, натопила піч. До речі їй дуже пощастило з таксистом, який віз її тоді з усіма речами і допомагав їх заносити в будинок.
– Я, здається можу вам допомогти! – любʼязно сказав Володя. – У моєї сестри скоро відкривається другий магазин одягу, їй потрібен продавець. Не хотіли б спробувати?
– Ви знаєте, я залюбки! Все одно мене без досвіду ніхто не візьме на роботу!
Через три місяці життя Олени поступово налагодилось у всіх аспектах.h
Робота їй подобалась, нарешті вона мала змогу спілкуватися з кимось ще, їй гарно вдавалось продавати речі.
Папери про розлучення вже були на руках. От тільки вона все ще не бачилась зі своїми дівчатками.
Якось повертаючись з роботи вона побачила на зупинці авто того самого таксиста з якого вийшли вони. Дівчатка у шкільній формі кинулися назустріч Олені та мало не звалили її з ніг своїми обіймами.
– Мамо! Ми так сумуємо за тобою! Батько не дозволяє бачитись з тобою і жити до тебе впускає, каже, що ти нас не прогодуєш! Але ми не можемо жити з ним! Він став таким суворим та роздратованим, рахує все, що ми тратимо на обіди та привів додому іншу жінку. Ми хочемо до тебе!
– Рідні мої, як я рада вас бачити! Як ви мене знайшли? Хто це вас привіз?
Тим часом Володя вийшов з машини з букетом троян.
– Я подумав, що ти дуже хотіла з ними побачитись і поїхав до їхньої школи. Ти добре їх виховала, бо вони одразу мені не повірили, що я тебе знаю! Довелося фото показувати!
– Дякую тобі! Ну, що ходімо пити чай?
Дівчатка зраділи, а потім Володя зробив Олені пропозицію і вона радо погодилась!
Минув рік. Дівчатка жили разом з Оленою та Володею у повній гармонії та щасливій родині. Натомість Вадим залишився самотнім. Його третя жінка пішла від нього. Напевно не витримала його «щедрості».
