26 Лютого, 2024
– Мамо, чому ви з нами не сідаєте до столу? Її відповідь мене просто шокувала

– Мамо, чому ви з нами не сідаєте до столу? Її відповідь мене просто шокувала

От знаєте, коли я сказала подругам, що хочу забрати свекруху до себе, то почула тільки докори. Всі в один голос казали, що ми будемо сваритися, що свекруха буде мене випробовувати на “міцність” і що наш шлюб з чоловіком взагалі розвалиться. 

Місяць тому ми з чоловіком вирішили забрати Богдану Петрівну до себе. Свекруха досі жила у селі, сама, свекра давно не стало. У неї вже руки трусяться, а господарка велика. Треба курей нагодувати, корову подоїти.

Ще й до того, у селі вимикають світло надовго, треба дрова рубати, аби було якесь тепло в хаті. А в нас вдома є генератор, багато ліхтариків, котел на воду. Ми боялися, що пані Богдана не зможе перезимувати у селі. І хоча у нас невелика, двокімнатна квартира, ми все одно вирішили забрати свекруху. 

Ні я, ні чоловік не зазіхали на хату в селі. Ми платимо сусідці, пані Мирославі, аби вона годувала тварин та час від часу прогрівала дім, аби холод не збирався. Ніхто не збирався тихцем комусь продавати ділянку чи крутити різні афери. 

Пані Богдана спершу не дуже хотіла приймати таку пропозицію. Все казала, що в селі їй добре, вона звикла до хати. Але постійно ходила вдома у куртці, з ліхтариком. Набирала крижану воду з криниці. Тоді чоловік просто поставив її перед фактом “ти їдеш і все”. 

Пожитків свекруха взяла не багато – куртка, капці, два светрики та штани. Я наступного дня принесла їй ще теплу камізельку, грубі колготи, шкарпетки. Або мала якийсь одяг, аби по квартирі ходити. Купила теплий халат та ще піжаму зі штанами. 

Спершу пані Богдана казала, що вона житиме на кухні. У нас там невеликий диванчик, який розкладається. Тільки тут вже наш син скомандував, аби бабуся переїхала до нього в кімнату. Нашому Оресту вже 20 років, має хорошу роботу та дівчину. Вони якраз планували шукати собі на оренду квартиру та жити разом. 

Зараз Богдана Петрівна всіляко намагається нам “віддячити”. Спеціально прокидається о 6 ранку, аби сніданки приготувати, каву заварити та одяг попрасувати. А потім йде назад у кімнату до себе

– Мамо, а чому ви до нас за стіл не сідаєте? 

– Та не хочу вам заважати, – тихенько відповідає свекруха. 

Коли до мене у гості приходять сусідки на каву, то пані Богдана взагалі йде гуляти. Але насправді сидить під будинком на лавочці. Хоча я їй не раз пропонувала приєднатися, а вона все тікає. 

Завжди у холодильнику повно делікатесів, на плиті плов, деруни, відбивні з макаронами. І чистенько всюди. 

Каже, що почувається для нас тягарем та просить відвезти її назад у село. І я вже пояснювала свекрусі, що ми нічого не маємо проти, аби та у нас жила. Ну це ж ми проявили перші ініціативу!

Я дуже боюся за здоров’я свекрухи. Вона вже пані літня, не дай Боже захворіє взимку. У неї хата дуже холодна, піч стара, розвалюється. Ми думаємо з чоловіком вже зробити у тій хаті нормальний ремонт, утеплити стіни та підлогу, аби зимно не було. А поки нехай вона у нас поживе. 

Але як пояснити пані Богдані, що вона бажаний гість? Що вона не зайва у квартирі, а навпаки – ми раді, що вона з нами. Бо вже дратують її скарги “я тут зайва людина”, “мені тут не місце”. Я дуже люблю та поважаю свекруху. Але вона не розуміє, що ми це робимо від щирого серця. І це трішки так ображає нас.. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *