22 Вересня, 2023
– Галю, де гроші? – Та я дітям на Миколая приберегла. – То ми тут без копійки сидимо, а тобі свята в голові?!

– Галю, де гроші? – Та я дітям на Миколая приберегла. – То ми тут без копійки сидимо, а тобі свята в голові?!

Навіть в страшному сні не уявляла, що мені колись доведеться покинути рідну домівку і поїхати за тисячі кілометрів від містечка, в якому народилася. 

Але після тієї жахливої весни я зрозуміла, що повинна виїхати за кордон заради своїх дітей. На Київщині одразу було неспокійно. 

Дякувати Богу, моя однокласниця допомогла мені з переїздом до Праги. Люди тут просто чудові – з усіх сил намагаються допомогти українцям, підтримують грошима і добрим словом. 

Я подала документи на отримання соціальних виплат. Щомісяця держава дає мені 15 тисяч гривень. 

В Україні такою зарплатою може, й можна похвалитися, але в Чехії – це копійки. З їхніми цінами ми з дівчатками заледве могли себе прогодувати. Добре, хоч за квартиру не доводилося платити. 

Якась пара літніх людей впустила нас пожити до себе за “дякую”.

Через кілька тижнів я трохи прийшла до тями і влаштувалася на роботу – не хочу користуватися чиєюсь добротою. 

Тепер працюю в шкільному буфеті. Робочий день до 5 години – якраз встигаю прибрати і забрати дітей після уроків. 

Все ніби добре, але от серце моє не було на місці. Дуже хвилювалася за свою маму і сестру, які залишилися вдома. Телефонувала кожен день, цікавилася їхніми справами… 

Після того, як знайшла собі роботу, надсилала їм по 100 євро щомісяця. Якось навіть свекрусі таку ж суму скинула на картку.

– Галиночко, та навіщо? Вам і самим на чужині непросто! Там певно ціни шалені? Лишила б онучкам на якісь обновки до школи. 

– Не хвилюйтеся, Маріє Василівно, нам поки вистачає. 

– Я не витрачатиму їх! Обіцяю. Краще збережу дівчаткам на подарунки. Ви ж на Різдво приїдете? 

Не встигла я оком зминути, а вже й грудень настав. Пора до свят готуватися. 

– Мамо, а святий Миколай знайде нас у Празі? 

– Звісно, доню! Не хвилюйся. 

Не можу я дітей без подарунків залишити! Як так? Всі їхні однокласники прийдуть в школу, будуть хвалитися іграшками, новим одягом, а мої чим гірші? 

Вирішила в листопаді не надсилати гроші мамі і сестрі. Вірила, що вони мене зрозуміють. 

Якби ж то! Вчора зателефонувала мені Маринка і давай кричати: 

– Галю, а де ж наші гроші?! Ти що про нас забула? 

– Та ні, сестричко. Не можу зараз вам грошима помогти. Свята на носі, треба дітей хоч якось розвеселити. 

– То ми тут без копійки сидимо, а тобі свята в голові?! Що ти за донька така, не соромно тобі перед матір’ю?!

В той момент мені дар мови відняло… Я навіть не знала, що й сказати. Маринка кинула слухавку, а я ще кілька хвилин сиділа з відкритим ротом. 

Оце так віддяка за мою доброту! Не очікувала такого від рідних людей. Невже вони й справді не розуміють, що я не на курорт поїхала, та й заробітками це не назвеш?!

Сама перебиваюся з копійки на копійку, аби тільки дати своїм дітям мирне небо над головою.

Спершу навіть відчувала перед ріднею якусь провину, але після дзвінка свекрухи все, як рукою зняло. 

– Галиночко, давай я дітям якісь подарунки до тої Праги відправлю?! Там же все таке дороге? А я твої грошики приберегла, можу щось їм прикупити…7

От чому чужа мені людина мене розуміє, підтримує, а обидвом кровинкам на мене плювати?!

Що мама, що сестра – образилися за ті нещасні 100 євро до смерті – не телефонують і слухавки від мене не беруть, мовляв, зі зв’язком якась біда. 

Брешуть! Мій чоловік живе в тому ж містечку і кожен день нам телефонує по кілька разів. 

Що тепер робити – не знаю. Хотіла на Різдво навідатися до найближчих, а тепер навіть не впевнена, що вони впустять мене на поріг квартири. 

Що порадите Галині? Чи варто миритися з такими родичками? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *