4 Березня, 2024
– Він смердumь! Хіба ти не чуєш? – крuчала теща. Я не вuтрuмав і сказав їй усе, що думаю

– Він смердumь! Хіба ти не чуєш? – крuчала теща. Я не вuтрuмав і сказав їй усе, що думаю

Віднедавна до свого дому я навіть не поспішаю. Постійну беру додаткову роботу, аби тільки не сидіти в домі. А ситуація ось яка.

Як тільки почались бойові дії 24 лютого, до нас в Івано-Франківськ переїхали з-під Києва родичі дружини, а саме її мама та сестра.

Сестра, Юля вчиться в університеті дистанційно, теща просто вдома сидить, дружина в декреті. Виходить, що я один годую всю нашу велику сім’ю. Комуналка, продукти, покупка одягу, а на дитину скільки всього треба!

Вони, звісно, отримують ту допомогу від держави, але вона мізерна, і я її навіть не бачу, кажуть, на особисті витрати пішла… Ну нехай. Я не жаліюсь. Треба – значить треба. Обставини такі.

Складність полягає в тому, що моя теща справжня мегера, яка помішана на чистоті. Вони придереться навіть до найменшої пилинки в хаті. Кожному покаже де і що зробити. Через це у нас постійні сварки та конфлікти. Ніяк порозумітися не можуть.

Я спершу не брав у них участь, але згодом і до мене черга дійшла.

Того вечора я дуже пізно повернувся з роботи, близько 11. Вечеряв сам, усі вже спали. Тарілку після вечері поставив у раковину, мити її сил не було зовсім. А вранці прокинувся не від поцілунку дружини, а від крику тещі:

– Боже, ну що ж ти за свиня? Я ж просила не залишати брудний посуд на ніч! Він ж смердить!

– Я, звісно, перепрошую, – тут я вже не витримав, – але ви, здорова баба, повна сил, сидите у мене на шиї, а я вас забезпечую і не витикаю цього! І зараз би цього не сказав, якби ви з-поза самого ранку не кричали на цілу хату! Ви ж цілий день вдома хіба важко помити ту дурну тарілку?

– Оленочко, ти чула? Чула як він зі мною розмовляє? – теща почала грати на почуття моєї дружини.

– Сергій, ну ти ж знаєш, як мама не переносить безпорядку! Міг ту тарілку сполоснути…

От цього я не чекав. Думав, Олена стане на мій бік, а не матері. Мені і так здавалось, що з приїздом рідні ми віддалилися, я охолонув.

– Знаєте, як вам щось дуже не подобається, то можете у Київ повертатися… Там люди уже теж нормально живуть! – я одягнувся, грюкнув дверима і забрався на роботу.

Я гадаю, що ситуація повністю абсурдна. Хіба я заслужив на таке ставлення? Не розумію, як мені порозумітися з тещею? Я вже просто не витримую. Здається, що мій дах поїхав… І за нашу сім’ю переживаю. Боюсь, щоб до розлучення не дійшло..

Що ви порадите чоловіку? Як йому налагодити контакт з тещею?

Фото взято з вільних джерел…

джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *