29 ноября, 2021
Син поїхав на заробітки, а повернувся з дитиною. Та вдома його ще більший сюрприз чекав

Син поїхав на заробітки, а повернувся з дитиною. Та вдома його ще більший сюрприз чекав

– Мам, я їду на кілька місяців на заробітки в столицю.

– Добре, синку. А як же Аня, ти сказав їй?

– З Анею ми розійшлися, пробач, не сказав тобі. Ми абсолютно різні люди, на жаль, нам не по дорозі.

Син зустрічався з Ганною вже рік, не раз дівчина була у нас вдома, мені вона подобалася: привітна, легка в спілкуванні, такий собі промінчик сонця осяяв наш будинок після відходу батька. В душі я звичайно сподівалася, що у дітейхлопців все вийде.

Але ні, так ні, справа молода, що я могла зробити.

І син поїхав. Ми зідзвонювалися з ним майже щодня. По роботі все у нього виходило, а я потихеньку рахувала дні до його повернення.

– Мамуся, ти не переживай, але я залишуся тут жити, – якось заявив син в одній з телефонних розмов.

Я завмерла, такого повороту подій я ніяк не очікувала. А потім син розповів, що зустрів там чудову дівчину, що вони обов’язково приїдуть скоро до мене в гості, але жити вирішили в столиці.

Так повелося тепер, що про всі події в житті сина я дізнавалася по телефону, їхати до мене ніхто не збирався. Кожен день я незмінно поверталася до свого спорожнілого будинку, однакові вечори змінювали один одного, а там хоч вовком вий.

На свій п’ятдесятий день народження я купила кошеня Тішку, з яким коротала довгі зимові вечори.

Якось я поверталася з роботи, піднялася на свій поверх, вже було вставила ключ у замкову щілину, коли почула боязке:

– Алевтино Іванівно

– Хто тут? – здригнулася я.

– Вибачте, що налякала вас, це я – Аня, – я обернулася, в декількох кроках від мене стояла Анютка, колишня дівчина сина, притискаючи до себе маленьку дитину.

– Господи, та довго ви тут стоїте! Проходьте швидше, мороз який на вулиці.

– Ні, зовсім недовго, не хвилюйтеся, – дівчина взяла сумку і увійшла в квартиру.

Я взяла малюка, допомогла Ані роздягнутися, крихітка так солодко спав, прицмокуючи уві сні, що я мимоволі замилувалася дитиною.

– Це Оля, донька Андрія, – сказала Аня і опустила очі.

– Як Андрія? І ти весь цей час мовчала? Чому прийшла тільки зараз?

– Він кинув мене, що я могла вдіяти, хтось наговорив на мене з його друзів, він і повірив, – відповіла дівчина – поїхала до мами в село, там дізналася про вагiтність, наpодила Олю.

А цієї осені мами не стало, боліла вона в мене довго, самій з малятком важко, грошей немає, я просто не знаю, що мені робити, ви – моя остання надія, я так не хочу віддавати дочку в будинок малятка.

– Анечко, що ти, звичайно залишайся у мене, так що ми всі на порозі стоїмо, проходь, я вчора борщ варила, сирники з ранку пекла, поїси, з дороги відігрієшся.

Так Аня з Олюшкою стали жити у мене, і життя потихеньку знайшло новий сенс, ми з нею з захватом возилися з малятком, господинею дівчина виявилося відмінною. Бувало прийду з роботи, будинок сяє чистотою, на плиті вечеря з трьох страв, і коли вона встигала з маленькою дитиною на руках.

Коли Олі виповнився рік, подзвонив Андрій.

– Мамочко здрастуй, я дуже скучив, ось взяв відпустку, приїхати хочу.

– Звичайно приїжджай синку, ти один? З нареченою.

Він промовчав.

– Я тобі потім все розповім.

У трубці почулися протяжні гудки, я глянула на своїх дівчат, що ж буде сюрприз, сподіваюся приємний. Ані я говорити нічого не стала, знаючи її характер, пішла б з дитиною, тільки ось куди питання інше.

Через день приїхав син, але не один, на руках у нього був малюк. Побачивши його я так і відкрила рот від несподіванки.

– Мам, допоможи, Костик скоро прокинеться, погодувати треба буде.

Я взяла дитину на руки, на голоси вийшли з кімнати Аня з Олею, дівчинка тільки починала ходити, непевно ступаючи вона підійшла до Андрія і промовила щось зрозуміле тільки їй одній.

– Аня? – здивувався Андрій, – що ти тут робиш.

– Я живу у твоєї мами. Познайомся це Оля, твоя дочка.

Син опустився на коліна, взяв дитину на руки.

– Чому ти мені нічого не сказала?

– Ти мене б і слухати не став, думка друзів для тебе тоді була першочерговою.

… А потім син розповів, що мама малюка помepла під час полoгів. Так він залишився один з Костиком на руках. Того вечора уклавши дітей ми ще довго розмовляли, а на душі було затишно і тепло. Так хотілося, щоб діти помирилися остаточно, невже їм ще не було зрозуміло, що вони створені одне для одного.

Через рік Андрій і Аня одружилися. Минуло кілька років, Оля і Костик підросли, за цей час син збудував заміський будинок, все як я колись мріяла, а на днях ми справили новосілля.

Тепер я спокійна за своїх дітей і онуків, адже доля не дарма знову звела їх разом!

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *