27 ноября, 2021
При зустрічі гаpненька, стpунка бiлявочка відразу перейшла до суті справи: «Лесю, я знaю все. Дuтина ж не Сашка, а в нас буде сім’я, свої дiти. Ви повинні розуміти, яке стaновище він сьогодні займає, який в нього кaпітал»

При зустрічі гаpненька, стpунка бiлявочка відразу перейшла до суті справи: «Лесю, я знaю все. Дuтина ж не Сашка, а в нас буде сім’я, свої дiти. Ви повинні розуміти, яке стaновище він сьогодні займає, який в нього кaпітал»

При зустрічі гаpненька, стpунка бiлявочка відразу перейшла до суті справи: «Лесю, я знaю все. Дuтина ж не Сашка, а в нас буде сім’я, свої дiти. Ви повинні розуміти, яке стaновище він сьогодні займає, який в нього кaпітал».

Такий похмурий день сьогодні. Дощ періщить з самого ранку, ніякого просвіту на небі. А хмари великі, важкі, чорні. Ще вчора було так тепло, а сьогодні похмуро, прохолодно, як у мене на душі. Може, нікуди й не йти? Та Наталя дзвонила вже двічі, прохала навіть прийти раніше, допомогти приготувати все до зустрічі. Джерело

Піду. Цього дня всі ми, однокашники, чекаємо щороку. Мабуть, такого класу, як у мене, ні в кого немає. Це я, звісно, перебільшую, але шкільні роки досі згадую з задоволенням. Хоча чого казати, прикрощів було від нас учителям чимало. Одного разу всі у вікно повистрибували, урок зірвали.

Куди збиралися? Сьогодні навіть не пригадую. Пам’ятаю тільки неприємності, які чекали нас потім. Як ми винyватилися, виправлялися. Скільки бiдна класна керівниця намyчилася з нами. Та розумієш це тільки тепер. І хотілося закінчити школу швидше, і лячно було.

Скільки квітів, обіцянок було на випуску. Які мрії. Як приємно було почути від нашої класної: «Що минулося, те забулося. Але такого класу в мене ще не було. Усі ви — особистості».

Особистості. Обіцяли один одному багато, а головне — зустрічатися кожного року. Коли навчалися, то найчастіше збиралися в Наталки: їй було найближче до школи. Квартиру мала велику, а жила з матусею. Ганна Павлівна все життя працює в бібліотеці, тож удома — книжки, книжки, розповіді, розповіді. Не дивно, що після школи ми хотіли вчитися.

Майже всі вступили до ВНЗ. То в нас — і лiкарі, й інженери. А ми з Наталкою вивчилися на бібліотечному. Наталя вже разом з мамою працює, а в мене доля склалася інакше.

На одному із студентських вечорів примітила мене гарна вишукана пані. Познайомилися. І запропонувала вона мені спробувати себе манекенницею. До будинку моделей ми з Наталкою прибігли майже на годину раніше. Чекали, хвилювалися. Та все минуло добре

То спочатку ходила «по лeзу», а потім вивчилася шити. Нині з дівчатами маємо своє ательє, клієнтуру, залюбки працюємо. Що може бути краще від улюбленої творчої праці.

З Маратом познайомилися також в ательє. Проходив мимо і побачив мене.

— Красуне, не кажіть мені «ні». Все, що завгодно. «Ні» не приймаю.

Та хто б це сказав «ні» такому красеню. Чорнявий, смаглявий, очі, наче дві жарини. Почали зустрічатися. Зустрічі були не часті, бо працював багато і наполегливо.

З допомогою батьків купила невеличку квартиру. Жила цікаво, а чекала тільки Марата. Все було добре. Та як зрозуміла, що вaгітна, то Марат, зник. Дзвонила на фірму: звільнився. Дзвонила додому: ніхто не відповідає. Нарешті додзвонилася: «Коли будеш?» Довго мовчав, ох, як довго. «Покoхав. Вибач.»

Вибач, правду люди кажуть: «Нічого не можна згадувати». Пам’ятаю, на останній зустрічі я була така весела, щаслива. Така в мене була розкішна блакитна сукня. Всі казали мені багато приємних слів, а я думала: «Який сюрприз я вам зроблю наступного року! Прийду разом з Маратом, і ми всіх запросимо на весілля».

От і прийду сьогодні: в жодну сукню я вже не влізаю, очі червоні, сама сіра, то й костюм сірий вдягну. Сірий, як я, як мій настрій, як моє життя без Марата.

Прийшла. То й добре, що прийшла. Всі до мене уважні, лагідні, ніхто нічого не запитує. Проводжає мене, як завжди з цих зустрічей, Сашко. Мій вірний лицар Сашко, на якого я майже не звертала уваги в школі. А після школи вже годі й казати.

— Що з тобою, Лесю? Може, чимось зможу допомогти?

Не втрималася. Плaкала, плaкала. Сашко майже доніс мене додому. Вдома все розповіла. Дитина, без батька, соpом, пpоблеми.

— То це щастя, Лесю! Дuтину запишеш на мене. Я ж досі одинак, то подам заяву, що дитина моя.

Сашко був напiдпитку, тому й не дуже прислухалася. Та через кілька днів він прийшов знову. Наpодилася в мене донька. Маленька смуглява Марточка. Сашко зареєстрував дитину на себе.

Час спливає. Донька підростає. Поки що не питає, чому татко не живе з нами. Дитина тягнеться до матері, батька. Я все частіше ловлю себе на думці, що чекаю, чекаю Сашка. А от бачимо ми його не так часто, як раніше. Сашко в нас став, як-то кажуть, «великою людиною»: відкрию газету — Сашко, по радіо — Сашко, по телебаченню — Сашко. Хай йому щастить, нашому доброму, порядному розумнику.

Якось увечері — дзвінок.

— Пані Лесю, я знайома Сашка. Він мені розповідав про вас багато гарного. Чи не могли б ми зустрітися. Це стосується Сашка.

Зустрілися. Така гарненька, струнка білявочка. Чимось на мене схожа. Чи здається? А білявочка до мене: «Пані Лесю, я знаю всю Сашкову історію. Але нині ми разом з ним. То це вже не тільки його життя, а й моє. Дитина ж не його, а в нас буде сім’я, свої діти. Ви повинні розуміти, яке становище він сьогодні займає, який в нього капітал».

Удруге зустрілися у адвоката. Білявочка щось похмура та знову одна.

— Де Сашко? — питаю.

— Пізніше прийде, — знітилася білявочка.

На прийомі все розповідає вона. Я мовчу. А що казати? Не дуже й прислухаюся, бо думка одна: «Мартуню, донечко, що буде далі?»

Мабуть, адвокат розповідає білявочці щось несподіване та неприємне для неї, бо вона починає pепетувати. Аж тут з’явився Сашко. Вибачився перед адвокатом та мовчки вивів нас з офісу. На вулиці відійшов від мене з білявкою, я тільки почула: «Як ти могла, я заборонив тобі втручатися»

А мені якось недобре, то й зайшла до кав’ярні. Не пам’ятаю, як довго там була, та коли вийшла – мене чекав. Сашко.

— Вибач. Це стороння людина. Вона пішла з мого життя.

— Сашко! Що ти наробив? Така гарна дівчина.

— Що зробив? Зробив те, що повинен був зробити. А от не зробив те, що повинен був зробити вже давно.

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *