3 декабря, 2021
Не дай Бог жодній жінці дoжuти до такoго, а виною всьому – кoхaнка мого чоловіка. Мeні люди про вcе дoнeсли

Не дай Бог жодній жінці дoжuти до такoго, а виною всьому – кoхaнка мого чоловіка. Мeні люди про вcе дoнeсли

Не дай Бог жодній жінці дожити до такого, а виною всьому – коханка мого чоловіка.

Ось таке життя маю сьогодні, люди – сповідь жінки. Якщо з самого початку починати – далеко життя відмотувати доведеться. З чоловіком ми розлучилися, коли нашій Світланці було всього лише 13 років. Мені розказали, що у нього інша сім’я. Мені вже зовсім нічого не залишалося робити, як розлучатися, хоча, вже потім зрозуміла: якщо б добрі подруги, вперті батьки та колеги не насіли з усіх боків зі співчуттями і збуруннями, може, я б і пробачила його назавжди, адже у кого в житті не буває подібних випробувань.

Всяке в житті трапляється. А так, він пішов в ту сім’ю, і думати забув про нас з Світланкою. Аліменти перераховував, а більше нічого – викреслив нас із життя.

Квартиру розміняли, я опинилася з дитиною в комуналці в одній кімнаті, а йому однушка дісталася – виявляється він туди, незрозуміло як, маму прописав. Зажили ми з Світланкою самі по собі, а тут моя мама стала вмовляти з’їхатися, з’єднати житло. Мовляв, і за дитиною нагляд, мені легше буде, та й вона стара, важко одній. І я погодилася, хоча всі, хто знав, відмовляли.

Спочатку, поки в себе після розлучення приходила, ніби й нічого жилося. Я працювала на двох роботах, намагалася заробити побільше, а Світлана з бабусею була. А коли трохи відійшла від всіх перипетій, зрозуміла, що свого життя у мене немає, і не буде. З двох сторін мама і донька твердили, що я повинна жити для них, що одна стара, а друга мала – їм допомога потрібна, що мені вже пізно про себе думати і так далі.

Та взагалі знайти когось в моїй ситуації зовсім непросто. Кудись піти одній – начебто незручно, на роботі, в основному, жіночий колектив. Навіть якщо і познайомишся, то додому не запросиш – мама і донька разом пильнують. Був у мене друг, заміж кликав, але мої як збунтувалися – скандал за скандалом. Як мене тільки мати не обзивала, не соромлячись дитини – не розкажеш! Відмовилася я від заміжжя, так і жила

Дочка виросла, вчитися далі не захотіла, народила без чоловіка. Стали ми вчотирьох жити. Світлана не працювала, мама на пенсії, дитина підростає – ось я одна і тягнула всіх. Потім Світлана ніби як заміж вийшла – цивільним шлюбом жити стала. Вона до чоловіка пішла, а сина нам залишила. Хлопчисько розумний підростав, але з ним займатися треба було, а в мене часу немає в трьох місцях працювала. Ну, а мама моя без освіти – чому вона навчить?!

Світлана ж насолоджувалася сімейним життям, сина бачила по вихідних, та й взагалі, другої дитини народжувати надумала. Коли я спробувала щось порадити, вона мені рот заткнула, сказала, що це її життя, а потикатися мені туди не можна. Мовляв, свою побудувати, як слід, не змогла, годі й інших вчити. Коли народилася дівчинка, про старшого сина вони зовсім забули. Дениска маму з татом по вихідних і то не кожен раз бачив. А вже великий, до школи пішов.

Я стала хворіти, довелося піти з додаткових робіт, а на основній грошей платять небагато, але якось кручусь. От і жили – материна пенсія і моя зарплата. На сина Світлана грошей не давала, казала, що це мій обов’язок – з онуком сидіти. Та й куди мені гроші-то ще потрібні – тільки на харчування. У 53 роки пора забути про вбрання та інші надмірності і доношувати те, що є. Ось я і доношують, та ще багато знайомі віддають, розуміють, що важко живеться.

Ну, це все б нічого, і від онука радості багато. Але тут Світлана вирішила, що пора власним житлом обзавестися. Як вже їй вдалося, але вона продала нашу з матір’ю квартиру і купила нову, велику. І з’їхалися всі разом ми з мамою, діти і вони.

З бабусею у Світлани відносини краще, тому що та пенсію всю до копієчки віддає і слухається її беззаперечно. А у мене з усіма проблеми. Заважаю я їм. Світлана вже не раз говорила: – Іди звідси і знімай кімнату! А на що знімати? Я б і рада, але мені моєї зарплати тільки-тільки на їжу вистачає.

Так і живемо. Зять в кращому випадку тільки вітається. Онука, якого я виростила, проти мене налаштовують, хоча займатися тепер доводиться обома дітьми. Дениска зовсім перестав слухатися, каже, мама називає тебе дурепою, і що ти нічому доброму не навчиш.

Вчора повернулася з лікарні, місяць там пролежала. Так Світлана вийшла з кімнати, подивилася і в очі кинула:

– Краще б ти не поверталася, так без тебе добре було! Не дай Бог нікому дожити до такого. Знаючі люди підказують, що я можу опротестувати опepацію з продажу нашої квартири, бо згоди на продаж не давала (та мене ніхто й не запитав), що я можу по суду розміняти і цю квартиру, виділивши собі хоча б кімнатку десь. Але як я можу піти проти рідної дочки? Може в тому, що вона така жоpcтока, і моя вина є?

Розлучитися з чоловіком можна, а як бути з рідною кpовинкoю? Виходить, що все життя я даремно прожила, всім заважаю, непотрібною стала. А попереду старість, хвоpоби. Добре, якщо мене хоч в будинок престарілих візьмуть, а якщо ні?

Під парканом вмupати? За що мені таке життя?

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *