3 декабря, 2021
Зіна аж сіла. Обвела поглядом занедбаний двір і помітила ще кілька таких же мішків під будинком. Маринка щось бігала поруч, щось виносила з хати і заносила в дім, а вона уже не бачила і не чула нічого. Вся та розруха, яка панувала довкола будинку була нічим в порівнянні з тим, що Зіна побачила в середині. Одна кімната була зайнята курями. Так справжнісінькими курями, які сиділи на вікнах і залишках якихось меблів, інша – відведена під голубів

Зіна аж сіла. Обвела поглядом занедбаний двір і помітила ще кілька таких же мішків під будинком. Маринка щось бігала поруч, щось виносила з хати і заносила в дім, а вона уже не бачила і не чула нічого. Вся та розруха, яка панувала довкола будинку була нічим в порівнянні з тим, що Зіна побачила в середині. Одна кімната була зайнята курями. Так справжнісінькими курями, які сиділи на вікнах і залишках якихось меблів, інша – відведена під голубів

Їдкий дим і сморід не давали продихнути. «Що у вас тут відбувається? Чому такий запах?» – запитала опустивши скло у першого ж перехожого. Той розвів руками, посміхнувся і сказав вказуючи кудись у далечінь: «То Маринка Ткачиха речі пере». Зіна здивувалась такому жарту, але все ж поїхала у вказаному напрямку. Та Маринка Ткачиха і була її невісткою з якою, власне, вона і їхала знайомитись.

Свого Захарчика Зіна вимолила у Небес. Дитиночка прийшла на цей світ такою кволою, що спеціалісти в один голос сказали: «Надії немає. Готуйтесь, він жити не буде». Але не та Зіна мама, яка так просто здається. Об’їздила ледь не всіх відомих і невідомих спеціалістів. Купала малесеньке кволе дитятко в крижаних водах Святих джерел. П’ять років постійної боротьби за кожен подих, постійної вдячності Всевишньому за те, що прожили цей день.

Чоловік Зінин усього того не витримав – пішов. Але вона і це пережила. Зрештою, вона сама обрала цей шлях. Вона його навіть не осуджувала. Так, плакала, але трималась і навіть думати про це собі заборонила, бо ж мала заради кого жити.

Все це в далекому минулому. Позаду, здивовані очі старого професора до якого привезла п’ятнадцятирічного сина на огляд. Він виписував їх додому, аби хлопчик відійшов у інший світ у рідних стінах, а тут перед ним юнак. Спочатку навіть не повірив, що то той самий, а потім довго розпитував Зіну, як їй це вдалось.

Вона поїхала за кордон лишень тоді, як син закінчив школу і не зміг потрапити на бюджетне навчання. Так, він у неї розумний і цілеспрямований, але роки проведені у стінах різноманітних закладів дали про себе знати – не дотягнув. Потрібні були репетитори, та ще й контракт на навчання був не дешевим. Не хотіла його залишати – нужда змусила.

Роботу знайшла завдяки сестрі одразу, хоч і без документів була. Потягнулись роки за роками. Син навчався, закохався і навіть одружитись встиг. Зіна і весілля оплатила і невістчине навчання. Жили спочатку молоді у гуртожитку, а потім з появою першого малюка подались до невістки в село жити. Там і пішов син працювати до місцевого підприємства. Зіна ж весь цей час працювала і допомагала дітям висилаючи всю свою зарплатню: ремонт, одяг, дитина. На все потрібні були кошти. Про поїздку додому навіть і не мріяла, най син устаткується тоді вже.

Вона нарешті їде до сина. Має трьох онуків, яких бачила лишень з екрану монітору. Смішно і сказати кому: сиділа без виїзду десять років економлячи на найнеобхіднішому, все, аби допомогти сину. А ось позавчора не витримала – узяла квиток і таки подалась до сина, до онуків. Орендувала авто згрузила в нього купу подарунків і ось, летить додому.

Зупинившись біля потрібного двору довго не могла зрозуміти, чи то туди вона потрапила. Напіврозвалена хата і згнилий паркан. Власне не паркан, а його залишки, які похилились у різні боки і були вкриті якимсь ганчір’ям. Вийти з авто не давав все той же їдючий дим, але прикривши рота хустиною пішла запитати у господині де ж вона не туди повернула і де двір її сина.

З купи ганчірок, які горіли на задньому дворі стирчав рукав пальто, яке вона купувала у магазині для невістки. Скільки ж вона економила і їла одні макарони, аби купити таку дорогу брендову річ? Вона впізнала у тому кострищі багато з того, що передавала посилками. Поруч стояла молодиця і “підкидала” до вогню нового шмаття з брудного мішка. Летіли туди і дитячі речі і іграшки.

— Марино, – отетеріло мовила Зіна впізнавши невістку, – Це, що?

— Ой, мамо! – радісно, перелякано і здивовано зойкнула та, – А ви, як тут? Ми ж не чекали. Ой, то, – вона кинула погляд на купу, – то брудний непотріб.

Зіна аж сіла. Обвела поглядом занедбаний двір і помітила ще кілька таких же мішків під будинком. Маринка щось бігала поруч, щось виносила з хати і заносила в дім, а вона уже не бачила і не чула нічого. Вся та розруха, яка панувала довкола будинку була нічим в порівнянні з тим, що Зіна побачила в середині. Одна кімната була зайнята курями. Так справжнісінькими курями, які сиділи на вікнах і залишках якихось меблів, інша – відведена під голубів.

— Захар розводить на продаж, – гордо сказала Маринка.

Під ногами поламані іграшки і брудні дитячі речі. Єдина жила кімната, була і спальнею і вітальнею і кухнею і пробачте – відхожим місцем.

— А що я їм зроблю, – сказав голова села, до якого подалась Зіна, аби запитати, куди він дивиться і в яких умовах діти ростуть. – Захар ні до холодної води. Робітник з нього ніякий, але тримають, бо інший не піде до нас. А Маринка і сама в такої мами росла. Дітей вони не ображають, вони у них і нагодовані і одягнені гарно. Ну викличю я службу опіки, а потім усе життя буду гріх спокутувати, що забрав дітей від батьків?

Зіна поверталась до країни сонця і винограду постарівшою на років двадцять. Що робити з сином і його родиною просто не розуміла. Він і справді у неї був не привчений до роботи, адже вона його лиш рятувала і не підпускала навіть тарілки помити. А Маринка? Донька непутящих батьків. За комір не заливає і те добре.

Дивиться Зіна в ілюмінатор на хмари і сонце і тихо ковтає сльози. Як жити далі? Як?

Автор Анна К.

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *