26 октября, 2021
Наближався день народження свекрухи. Чоловік був у відрядженні. Я вирішила поїхати з синами. Вона жила у селі. Я попросила, щоб вони нас зустріли. Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок. Ми були вpaжeні, коли зайшли до них в будинок

Наближався день народження свекрухи. Чоловік був у відрядженні. Я вирішила поїхати з синами. Вона жила у селі. Я попросила, щоб вони нас зустріли. Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок. Ми були вpaжeні, коли зайшли до них в будинок

Наближався день народження свекрухи. Чоловік був у відрядженні. Я вирішила поїхати з синами. Вона жила у селі. Я попросила, щоб вони нас зустріли. Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок. Ми були вpaжeні, коли зайшли до них в будинок

Мій чоловік поїхав у відрядження. Був день народження свекрухи, і я змушена була поїхати одна. Вирішила взяти з собою і моїх дивовижних синів. Їхали на автобусі. За матеріалами

Перед тим, як вийти з дому, я зателефонувала свекрусі і попросила, щоб о 15:00 вона була на автобусній зупинці, щоб зустріти нас.

Коли вийшли з автобуса, нікого там не було, ні свекрухи, ні інших родичів. Йшов дощ, до їхнього будинку потрібно йти цілих 6 кілометрів. А я одна з дітьми, з речами. А який же важкий був подарунок …

Я дістала з сумки телефон і стала дзвонити свекрусі. Вона не брала трубку.

Тоді я стала дзвонити її чоловікові, він теж не піднімав …

Ситуація була мерзенною: діти ниють, хочуть їсти, пити, побачити бабусю … Дивляться на мене незадоволеним поглядом. А попереду тільки покрита дощем стара нерівна дорога … І дощ не збирається переставати!

Так що ж це таке!

Так минуло пів години. Я все чекала, що прийде якась машина і забере нас. Але, ніяка машина навіть мимо не проїхала. Мені довелося викликати таксі.

Але оскільки це було дуже глухе село, я змушена була викликати таксі з сусіднього села.

Таксі їхало до нашого місцеперебування майже 50 км і мені довелося заплатити водієві більшу суму.

І тут я подумала: «Що ж мені робити? Може, відразу поїду додому? Або ж піду подивитися в очі свекрусі Мабуть, виберу другий варіант». Ось і зайшли в будинок.

-Ой, це ти? – сказала Галина Петрівна. – Як ви дісталися, добре?

– На таксі, дорогенька моя, на таксі! – сердито відповіла я.

– Як на таксі? – здивовано запитала свекруха. Але на обличчі в неї я все-таки помітила хитру посмішку, яку вона так ретельно намагалася приховувати.

Я виглянула у вікно і побачила, що там стоять машини гостей. Мені було так прикро, адже, хоч один з них міг би приїхати і забрати нас …

– А чому ви не відповідали на дзвінки? – зібравши сили запитала я.

– Телефон залишила вдома, — відповіла вона.

– А ви хіба не знали, що ми приїдемо, адже я ж вам зателефонувала, попередила.

– Ти знаєш, у мене з пам’яттю не все гаразд.

Вона пішла до своїх гостей, навіть не звернувши уваги на своїх онуків. Пішла і обняла дітей своєї доньки.

Виявилося, що мої діти для неї нічого не значать …

На нас взагалі ніхто не звернув уваги. Трохи посиділи, навіть чаю не запропонували. Мені довелося знову викликати те ж саме таксі.

Ми пішли, залишивши подарунок біля їх дверей. Навіть не попрощалися. Не було сенсу.

Коли доїхали додому, подзвонила свекруха. Я навіть не відповіла на цей дзвінок.

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *