26 октября, 2021
Вона таки зберегла дитину. А потім про це шкодувала. Чоловік узагалі перестав звертати на неї увагу. Вечорами поспішав до своїх «лялечок». Гримав на Оксану. Коли ж народилася маленька, діставалося і їй

Вона таки зберегла дитину. А потім про це шкодувала. Чоловік узагалі перестав звертати на неї увагу. Вечорами поспішав до своїх «лялечок». Гримав на Оксану. Коли ж народилася маленька, діставалося і їй

Оксана подобалася Ігореві з першого класу. Дівчинка зі смішними кісками. Одна чомусь завжди розпліталася. Маленька розумниця.
А Ігор мав чудовий голос. Жоден концерт не обходився без його участі.

Оксана була жартунка-веселунка. Ігор – поміркований, кожне слово виважував.

Чим дорослішим ставав хлопець, тим більше закохувався в Оксанку. А вона… Біля неї увивались хлопці. І це їй подобалось. Ігор також не був байдужим дівчині. Але він не любив гамірних компаній. І ця його серйозність… Ну, як можна таким бути у шістнадцять?!

Ігор не наважувався запросити дівчину на побачення. А якщо відмовиться? Потім з нього буде насміхатися. Врешті набрався сміливості…

Вони обоє пам’ятатимуть це перше побачення. І цю розмову…

– Я вступатиму на факультет іноземних мов, – ділилася планами на майбутнє Оксана. – Хочу працювати перекладачкою, світу побачити. А ти? З твоїм голосом – тільки на сцену. Це так гарно – мати багато шанувальників, тобто шанувальниць.

– Мені багато не треба – лише одну.

– І хто ж ця щасливиця?

– Ти.

Оксана засміялася.

– Якщо ми будемо разом, то буде й сцена. А ні – піду на священника вчитися й ніколи не одружуся, – мовив Ігор.

– Жартуєш?

– Ні…

Ігор з Оксаною зустрічалися, поки дівчина не стала студенткою. Нові знайомства, захоплення, нове життя. Вона – красуня, гарно вчиться. Навіть старшокурсники задивляються. А Ігор… Він надійний, добрий, але… з ним іноді така скука нападає. Особливо, коли починає розповідати біблійні історії. Про ангелів.

– Варто лише подумки покликати свого ангела і він почує. Допоможе. А ще ангели розуміють мову людської душі. Вони…

– Ігоре, байки то все…

…Оксанине серце розбив Ростик – одногрупник, хлопець із заможної родини. Модний, розкутий. З перспективами.

– Не хочу тебе обманювати, Ігоре, але краще нам залишитися гарними друзями, – сказала Оксана. І зізналася: закохана до безтями в іншого.

– А як же ми… я? – запитав.

– А ти будеш мені наче за брата. Я ж одиначка. А так хотілося б мати сестру або брата. От і будеш ним.

Оксана з Ростиком то сварилися, то мирилися. Дівчина терпіла його паскудну натуру. Якось Ростик зізнався, що його батьки від Оксани не в захопленні. Не той статус, не ті статки. Але останнє слово все-таки за ним.

Оксаниній родині Ростик також не був до вподоби.

– Ти б Ігорем не накидалася, – радила матір. – Бо від того Ростика всяке можна очікувати. Життя він не знає.

А Оксана вже й не згадувала Ігоря.

…Вона таки вийшла заміж за Ростика. Почувалася на сьомому небі від щастя. А той гадав, що зробив велику милість, взявши Оксану за дружину. Ростик не зрадив своїй пристрасті до посиденьок у нічних клубах та з друзями. Оксані туди було зась. Та й з дівчатами забавлявся. Доходили чутки до Оксани. Вона ж терпіла. Гадала, чоловік одумається, коли у них народиться маля. Але про дітей Ростик і чути не хотів.

Уже ставала не милою квартира, яка дісталася молодому подружжю від Ростикових батьків. І на роботу Оксана приходила не в гуморі, не виспана. Це не оминуло увагою її колег.

– Він «наліво» ходить, а тобі що, не можна? – «співчувала» подруга Уляна.

…Коли Оксана повідомила про дитину, Ростик не чувся від злості.

– Я не хочу терпіти дитячих плачів, болячок! – зривався на крик. – Аборт роби.

– А якщо я більше не зможу народити?

– Так і буде!

Вона таки зберегла дитину. А потім про це шкодувала. Чоловік узагалі перестав звертати на неї увагу. Вечорами поспішав до своїх «лялечок». Гримав на Оксану. Коли ж народилася маленька, діставалося і їй. Часто не ночував удома. Оксана змирилася….

…Зустріч із незнайомцем ще більше пошматувала Оксанину долю. Попросила матір приглянути за донькою – треба було піти за покупками. Дорогою вступила до кав’ярні. Смакувала улюблений напій, а думки були зовсім невеселі…

– Можна біля вас присісти? – запитав молодий чоловік. – Це звучатиме банально, але така симпатична дівчина не повинна сумувати на самоті.

Оксана вже й толком не пригадує про що вони тоді розмовляли. На прощання обмінялися номерами телефонів. Вадим, так звали нового знайомого, часто давався чути. Запрошував на побачення. Вона віднікувалася, мовляв, у мене дитина. Але це не зупиняло настирливого молодого чоловіка. І Оксана здалася…

Вони зустрічалися до тих пір, поки Ростик не кинув на стіл фотографії, на яких вона з Вадимом. Свекри постаралися. Заплатили Вадимові, аби спокусив Оксану. Таким чином вирішили позбутися нелюбої невістки. Вважали: у безпутній синовій поведінці саме її вина.

Оксана з донькою змушені були піти з Ростикового життя й ні на що не претендувати, крім скромних аліментів.

…У її житті з’являлися і зникали чоловіки. Бувало, Оксана декілька днів не бувала вдома. Розважалася.

– Оксано, схаменися заради доньки, – просила матір.

– Я своє щастя шукаю.

– Своє щастя ти втратила, коли відмовилася від Ігоря. І роботу пора тобі знайти. Живеш на доньчині аліменти й на подачки чоловіків, які… Господи, невже я могла припустити, що моя донька стане повією.

…Від колишньої Оксани не залишилося й сліду. Молоді жінки у її віці квітнуть чарівною, дивною красою. Її ж врода прив’яла.

…Черговий кавалер. Щось не те сказала, не так глянула. Додому повернулася нещасна, ледь жива. Донька бокувала від неї. Матір витирала сльози. А батько шукав сердечні краплі.

Остепенилася Оксана лише тоді, коли лікарі запідозрили в неї важку хворобу. Усвідомила нарешті: батьки не вічні. З ким донька залишиться? Ростик про неї й не згадує. А Оленка така гарна. Розумничка. Лише рідко усміхається. Дитина, а погляд дорослий, зболений…

…Ігоря побачила випадково. Вийшов з автівки біля лікарні. Мабуть, йшов когось сповідати. Хотіла підійти, заговорити. Та мов прикипіла до землі.

– Ігоре, братику, – шепотіла пересохлими губами.

…У неділю Оксана зібралася на Службу Божу в храм, де служив Ігор. Ховалася за чужі плечі. Хотіла й соромилася водночас зустрітися з ним поглядом. Якщо він знає її історію? Мабуть, таки знає…

Під високим склепінням храму лунав голос отця Ігоря, возвеличуючи Всевишнього, Матінку Божу і радуючи серця віруючих. А Оксана плакала. Про неї перешіптувалися дві прихожанки:

– Ніколи не бачила тієї жінки в нашому храмі. Певно, біда пригнала, що сліз спинити не може.

– Поспілкуватися б їй з отцем Ігорем…

Під час проповіді отець Ігор розповідав про важливу роль ангелів – помічників Божих – у житті людей. Цитував Святе Письмо.

– Не засмучуйте ангелів. Дякуйте ангелам-охоронцям за те, що вони завжди поспішають нам на допомогу, люблять і оберігають нас… Шануйте свого ангела…

Служба Божа закінчилася. Оксана вийшла з храму. Стала осторонь. Отець Ігор також вийшов на вулицю. Його обступили прихожани. Одна з жінок щось сказала священникові й показала рукою в бік Оксани. Це була та, що шепотілася про неї.

Оксана хотіла попросити прощення у колишнього закоханого в неї однокласника за те, що так легковажила, не вірила у його ангелів, відвернулася від нього. Розповісти, що скапарала своє життя, а тепер переживає за доньку і відчуває велику провину перед нею…

Отець Ігор неквапом ішов до тієї, що не стала його долею. Худорлявий, високий, красивий. Вітер розвівав його одяг і русяве волосся. Він був схожий на пароха Ральфа де Брикассара з її колись улюбленої книги «Ті, що співають у терні». І так засмутилася-заболіла душа, наче її торкнулася гостра тернова колючка…

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *