26 октября, 2021
Вижила внука з квартири, щоб віддати її шахраям: “Оксана тихо плакала ночами поки не потрапила в лікарню на збеpeження”

Вижила внука з квартири, щоб віддати її шахраям: “Оксана тихо плакала ночами поки не потрапила в лікарню на збеpeження”

Коли Оксана та Віталій вирішили одружитися, відразу знали, що жити доведеться з його бабусею. Ні, спочатку вони пробували заїкнутися, що після весілля винайматимуть житло, але баба Варка збунтувалася. Після загuбeлі дочки вона взяла на себе турботу про 14-літнього онука.

– Квартира двокімнатна, заповіт склала на Віталіка. Нащо вам якась зйомна, щоб гроші чужим людям давати? Що, місця бракує? – переконувала молодих.

У них зайвих грошей, звичайно, не було. Тому, згнітивши серце, погодилися зі старенькою. Як же Оксана потім каялася, що не настояла на своєму!

У старої людини були свої звички та заскоки. Молода жінка спочатку мовчки прибирала за нею весь бруд, слухала безкінечні повчання. Заспокоювала себе, що в цілому все непогано. Хоча побутові «війни» велися мало не щодня.

Від початку холодильник був спільний – звичайний такий, з невеликою морозилкою зверху, а внизу – холодильна камера. Молоді закуповувалися у супермаркеті тижнів на два. Місця в холодильнику обмаль, а баба відмовлялася викидати прострочені консерви й іншу гидоту.

Ситуацію вирішили – купили свій холодильник і поставили у кімнаті.

Оксану дістала проблема з тарганами, яких бабуся розводила з божевільною швидкістю, лишаючи всюди крихти і немитий посуд. Коли онук із дружиною вирішили потруїти, отримали безкомпромісну відмову. Реально молодій жінці стало страшно, коли здоровенний прусак виповз із їхнього холодильника, який стояв у кришталево чистій кімнаті.

І так доводилося воювати за будь-яку дрібницю. Маразм бабусі міцнішав з кожним тижнем. А коли через півроку молода пара дізналася, що чекає на дитину, і сказала про це бабі, почалося справжнє пeкло. Іноді доходило до абсурду. Не можна було навіть стару подерту клейонку на кухонному столі замінити на нову. Останньою ж краплею стало те, що баба звинуватила онукову дружину в чaклyнстві.

Оксана тихо плакала ночами. Нервозність відбивалася на вaгiтності – лікарі поклали молоду жінку в лікарню на збеpeження, бо була загроза вuкuдня.Спонсорський контентФормы этой арабской принцессы не скроет никакая одежда00:00/00:54

Віталік крепко задумався. Хоч як він любив свою бабу Варку, але заради спокою у власній сім’ї та народження здорового малюка твердо вирішив, що після повернення Оксанки з лікарні винаймуть житло і переїдуть.

І поки жінка лежала у стаціонарі, підшукав помешкання. Квартира була в новому будинку, без меблів.
Коли сказав про це бабі Варці, вона зчинила ґвалт:

– Та нащо ж ви з’їжджаєте? Та хіба я вже така погана? В теплі, добрі живете на всьому готовому!!! Я ж тебе не кинула, а ти відмовляєшся від старої!

Віталіку баби було шкода. Але він твердо стояв на своєму – будуть приходити у гості, але житимуть окремо.

– Коли так, то зусім до мене не приходьте. Відмовляюся від тебе, і за квартиру забудь. Порву завєщаніє і перепишу хату на того, хто зо мною житиме.

В Оксани та Віталія народився син. Вони запрошували бабу Варку в гості побачити правнука. Та лише губи піджала і косо подивилася.

– Не прийду, сказала. І до мене не ходіть.

Оксана тільки плечима знизала: не хочете, то й не треба. Віталіку було боляче. Любив він бабусю, хоч і потакати їй у старечих бзіках не збирався.

Про життя старої онук із дружиною дізнавалися від сусідки Вєри з другого поверху. Та їм повідомила, коли баба з тиском у лікарню потрапила. Віталік ходив до лікаря, давав гроші на медикаменти. Через Вєру інколи бабі Варці й продукти передавали. Та думала, що то сусідка така добра і жаліє її.

А одного разу сама Вєрка прийшла до Оксани і Віталіка.

– Рятувати треба бабу, вона зовсім здуріла. І схоже, вляпалась у серйозну халепу.

Від того, що розповіла сусідка, у молодих ноги похололи.

Одного вечора після Трійці Вєрка вийшла на балкон і почула, як баба Варка матюкається. Вона розмовляла з якимось незнайомим чоловіком.

– От, бабуля, вам тут фрукти і тортік з праздніков! – пробасив незнайомець.

– Я нічого не віддаю і не продаю, дайте мені спокій! – істерично кричала баба Варка. – Я з іншими людьми домовлялася. Вони мені нормальні гроші давали. А ви що за копійки суєте?

Вєрка подивилася вниз. Біля під’їзду стояли дві машини, а поруч – четверо чоловіків спортивної статури.
Пішла до сусіда по майданчику та запитала, чи він, бува, не знає, що відбувається. Толік жестом показав: усе, бабці кришка.

– Її в дурку збираються відправити, – прошепотів.

– Може, міліцію викликати? – запропонувала Вєрка.

– А воно нам треба? – знизав плечима сусід. – Вона сама винна, нічого було підписувати сумнівні папери! Їй наобіцяли золоту старість, а вона повірила, що житиме у приватному стардомі, як у раю.

Поки сусіди розмовляли, незнайомець з бабкою вийшли з квартири на сходи.

– З вами як договорілісь? Ви с’єдітє посля празніков. Тут уже другії люди жити мають. Даємо вам два дня. Бєрітє дєньгі, шо даємо. А то можем і так виставить. Базар окончєн, – відрубав чоловік.

Молодики сіли у машини і поїхали. А баба Варка стояла біля дверей квартири. З вицвілих старечих очей котилися сльози, а зморщені губи затремтіли.

Наступного ранку Віталік уже був у баби. Стара як побачила внука, заплакала і не змогла нічого сказати, крім «Пробач».

Хлопець показав документи, підписані Варкою, своєму однокласнику, який був адвокатом. З’ясувалося, що нічого страшного не сталося і справу можна залагодити. Баба підписала договір довічного утримання. Заповіт, як і грозилася, – порвала. Погодилася, щоб у її квартирі жили зовсім незнайомі люди. Натомість вони мали давати гроші за її утримання у приватному будинку для престарілих. Після смepті Варки квартира залишалася їм.

Тільки от ніхто не збирався платити за проживання баби у дорогому закладі. Шахраї хотіли здати стару в божевільню, а квартиру отримати практично за безцінь. Вони навіть не знали, що у неї є внук.

Договір анулювали. А через день Варка прийшла до Віталіка й Оксани в гості. З гостинцями. Дворічний Діма не відходив від баби, щось лепетав на лише йому зрозумілій мові. А старенька тихенько змахнула долонею непрохану сльозу.

Автор – Марта ДИМИДІВСЬКА

За матеріалами видання “Вісник

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *