26 октября, 2021
Аліса поверталася під вечір додому. Раптом якийсь молодий чоловік кинувся її обіймати. Ледве відбилася. А згодом фото з цими обіймами потрапили до рук Славка – Алісиного хлопця. Пробувала пояснити, що, мабуть, це якийсь немудрий розіграш. Але Славко й чути не хотів

Аліса поверталася під вечір додому. Раптом якийсь молодий чоловік кинувся її обіймати. Ледве відбилася. А згодом фото з цими обіймами потрапили до рук Славка – Алісиного хлопця. Пробувала пояснити, що, мабуть, це якийсь немудрий розіграш. Але Славко й чути не хотів

Мирослав був при посаді та при статках. Тому, коли став удівцем, не одна молодиця задивлялася на вільного чоловіка. Навіть молоді дівчата були не проти заміжжя, незважаючи, що після того, як не стало дружини залишилося двоє дітей.

Але Мирослав не уявляв, що Ігор та Аліса можуть кликати чужу жінку мамою. Та й сильно кохав свою Ларису. У них любов була ще зі школи. І все, чого він домігся, – заради неї.

Коли дружини не стало, Мирослав ще більше почав працювати. Намагався таким чином хоча трохи забути про втрату. А вдома дивилась на нього маминими очима донька. І запитувала, як це робила Лариса:

– Знову багато справ на роботі? Ти пізно повернувся.

Ігор – старший за сестру. Жорсткіший. Сентименти не для нього. Йому здавалося, що батьки більше люблять Алісу. Не злюбив сестру, щойно її привезли з пологового будинку. Його дратувало, коли маленька плакала. Коли згодом хотіла з ним бавитися. Аліса тягнулася до брата, а він її відштовхував. Хоча, причин не було. Батьки різниці між дітьми не робили. Просто, як жартував Мирослав, Ігор у свою бабусю вдався. А тій нічого ніколи не подобалось. І ніхто…

…Ігор одружився на доньці колишніх Ларисиних знайомих. Мирослав не був у захопленні від цієї родини. Вважав їх нещирими і скнарами.

– Їм світу мало, – казав колись дружині, оскільки ті вічно скаржилися на життя й заздрили вся і всім.

Ігор пішов у зяті – Тамара була єдиною донькою. До батька навідувався не часто. Невістка приходила ще рідше. З Алісою Тамара спільної мови не знайшла. Мабуть, Ігор накоськав проти сестри.

…Мирослав занедужав раптово. Лікування мало що давало. На всяк випадок вирішив розділити майно та бізнес між дітьми. І просив Ігоря, аби той турбувався про молодшу сестру.

– Обіцяй мені, сину. Крім тебе, в неї більше нікого нема.

– Та нічого з твоєю Аліскою не станеться.

– Ігоре, чому ти до неї так неприязно ставишся?

– А вона що, маленька?! На першому курсі інституту навчається, а не в першому класі.

– Значить, не обіцяєш…

– Обіцяю, тату, обіцяю.

– Дивися, Бог все чує і бачить.

– Відколи це ти побожним став?

…Після того, як не стало Мирослава Ігор з дружиною переселилися до батьківської квартири. Алісиної згоди ніхто не запитував. Хоча, Мирослав квартиру залишив доньці. А Ігореві – заміський будинок.

Тамара відразу взялася господарювати. Фотографії чоловікової родини поскладала в коробку. Натомість, поставила свої.

– Ти навіщо це робиш? – запитала Аліса.

– Бо я тут живу!

– Це ж мамині й татові світлини, а тут – бабуся з дідусем, а це…

– Слухай, мене твій цвинтар не цікавить.

Частим гостем була Тамарина матір. Любила всюди заглянути, покерувати. Із заздрістю згадувала про стосунки між Мирославом і Ларисою.

– А моєму благовірному аби шлунок був повний, – скаржилася Алісі. – Ось ти хлопця маєш?

– Так, зустрічаюся.

– Думаєш, він кращий за інших? Залицяються, золоті гори обіцяють, а потім…

– Ви ж самі кажете, що мій батько був не таким…

Тесть з тещею під’юджували Ігоря:

– Поки твоя сестра заміж не вискочила, треба якось її частку в бізнесі на тебе переоформити.

– Як?!

– Придумай щось. І ми будемо мізкувати.

– Але ж батько…

– Твій батько вже на небі. А вона приведе якогось спритника, він і вас із квартири спровадить, і все до рук прибере. Аліса до бізнесу не надається.

– Що я можу зробити

– Посвари їх хоча би…

– Та я не знаю того хлопця.

– То дізнайся, хто він.

…Аліса поверталася під вечір додому. Раптом якийсь молодий чоловік кинувся її обіймати. Ледве відбилася. А згодом фото з цими обіймами потрапили до рук Славка – Алісиного хлопця.

Пробувала пояснити, що, мабуть, це якийсь немудрий розіграш. Але Славко й чути не хотів…

Якось Аліса побачила вельми заклопотаного брата. Запитала, що трапилося. Сказав, що бізнес йде погано. Ліпше продати, поки не пізно. Бо потім, крім боргів, нічого не дотечеться. Але треба переоформити документи. Зробила, як сказав Ігор…

…Розмову між братом і братовою почула випадково.

– Що ж, хлопець від твоєї Аліси пішов, бізнес в неї забрали. Гарно все мої батьки придумали, – хвалилася Тамара.

– Це правда?! – запитала в брата Аліса. – За що ви мене так ненавидите?

Той у відповідь недобре усміхнувся…

Аліса вибігла на вулицю. Було образливо, важко, самотньо. Бродила містом. Додому йти не хотіла. Присіла на лавку. Заплакала.

Хтось легко доторкнувся її руки. Молода черниця тихо запитала:

– У вас щось трапилося?

Аліса рваними фразами розповідала про свої перипетії.

– Бог добрий і терплячий, – мовила черниця. – Але рано чи пізно кожен отримає плоди, які виростив.

…Аліса залишила навчання і світське життя. Вирішила податися в монастир. Її ніхто з домашніх не відмовляв. А в інституті це всіх здивувало. Радили добре обміркувати, зважити. Але вона вже свій вибір зробила…

Тамара літала на крилах. Ігор також не приховував задоволення. Вони отримали все…

…Гроші йшли їм до рук. А щастя… Двійко дітей Тамара виносити не могла. Лікарі давали надію на третю вагітність. Минув час. Але дитячий сміх так і не задзвенів у їхній багатій оселі.

Сім’я статки мала, а радості – ні. Ігор став замкнутий. І ще скупіший. Бувало, покрикував на дружину, що та тратить на себе багато грошей.

– А що, маю на благодійність віддати?

– Дитину треба було народити.

– То це я винна?!

Тамара Ігоря ревнувала. Боялася, аби не знайшов іншої жінки. Злостилася, коли десь затримувався. Влаштовувала скандали. Навіть стежила за чоловіком.

Після чергового скандалу Ігор запропонував:

– Давай, усиновимо дитину. Може, в твоїй голові розвидниться.

– Ага, якась неблагополучна народила, а я повинна мучитися?

– Чому ти про всіх думаєш тільки погано?

– А ти? Забув, як вчинив зі своєю сестрою?

Про Алісу Ігор намагався не думати й не згадувати…

…Останнім часом Ігор зачастив до храму. Здоров’я підупало. Батьки відійшли рано, тому хвилювався, бо хотів ще жити й жити… У великі свята їздив до монастирів. Бухгалтерка порадила. Марія Іллівна була для Ігоря авторитетом. Працювала з ним довго. Справи вела добре – ніколи не підвела.

Цього разу зібрався до монастиря в сусідню область. Кликав з собою Тамару. Але в неї були інші плани.

Ігоря охопило дивне відчуття щойно переступив поріг святині. Забилося серце, наче мало щось трапитися.

Закінчилася Служба Божа. Вийшов на вулицю і… На нього глянули такі знайомі очі. Мамині… У цієї черниці мамині очі. Чи просто здалося? Зашуміло в голові. Сперся на кам’яний паркан. Хтось простягнув пляшку води.

– Сестра… тут була моя сестра, – мовив, оглядаючись довкола.

– Пане, з вами все гаразд? – запитала літня прихожанка.

Повернувся до монастиря. Горіли свічки. Молилися декілька людей. Мимо пройшла черниця. Ні, це не вона. І це не та…

Глянув на годинника. Пора їхати додому. Поволі йшов монастирським подвір’ям. Не залишало відчуття, наче хтось спостерігає за ним. З вікна келії дивилася услід Ігорові Аліса. Щоправда, теперішнє її ім’я Марія.

– Я простила тобі, брате, – прошепотіла крізь сльози й перехрестила йому дорогу…

МИ ПРОВОДИМО ОПИТУВАННЯ ЯК ВИ ВІДНОСИТЕСЬ ДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ COVID 19 ПРОГОЛОСУВАТИ МОЖНА ТУТ

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *